25-та річниця Угоди Страсної п’ятниці

Угода Страсної п’ятниці, також відома як «Белфастська угода» — це політичний документ, підписаний у п’ятницю, 10 квітня 1998 року, який поклав край політичному конфлікту під назвою «Troubles» — три десятиліття насильства, яке мучило Північну Ірландію з кінця 1960-х років.

Північна Ірландія (також відома як «Ольстер») була створена в 1921 році й залишилася частиною Великої Британії. Інші території Ірландії (нині відомі як Республіка Ірландія) стали незалежними державами.

Ця ситуація спровокувала розділення серед населення Північної Ірландії на дві основні групи: «юніоністів» (іноді їх також називали «лоялістами»), які хотіли, щоб Північна Ірландія залишилася у Великобританії та «націоналістів», які хотіли, щоб Північна Ірландія стала частиною Республіки.

Більшість жителів і переважна більшість юніоністів були протестантами, а націоналісти були католиками.

З кінця 1960-х років озброєні групи з обох сторін, такі як Ірландська республіканська армія (IRA) та Ольстерські добровольчі сили (UVF), здійснювали бомбові атаки та вбивства, що призвело до розгортання військ британської армії в Північній Ірландії в 1969 році, в результаті чого британська армія незабаром сама стала об’єктом атак IRA та інших республіканських груп.

Довгий шлях до згоди

Мирні ініціативи та залаштункові переговори щодо припинення насильства почалися у 1980-х роках, але їхній прогрес був посереднім. Вони набрали обертів із формуванням лейбористського уряду Тоні Блера у Великій Британії в 1997 році. У липні того ж року IRA оголосила про припинення вогню, а переговори про примирення почалися у вересні.

Розмови часто заходили в глухий кут. Справу ускладнювало те, що в переговорах брали участь не лише уряд Великої Британії та Ірландії, а й вісім політичних партій Північної Ірландії, найбільшою з яких була Юніоністська партія Ольстера (UUP), яка правила Північною Ірландією у 20-х роках від розділів і аж до накладення в 1972 р. т. зв. «прямого правління» Північної Ірландії з Лондона. Іншою впливовою партією була націоналістична Соціал-демократична і робітнича партія (SDLP).

Воєнізовані групи були виключені з переговорів, але дві невеликі профспілкові партії, пов’язані з лоялістськими групами та політичним союзником IRA, Шинн Фейн на чолі з Джеррі Адамсом і Мартіном МакГіннесом, взяли участь у переговорах. Демократична юніоністська партія (DUP) була єдиною основною політичною партією, яка відійшла від столу переговорів через включення до переговорів Шинн Фейн.

Протягом останніх днів переговорів: Блер та ірландський Taoiseach – Берті Ахерн приєднався до учасників переговорів у Стормонті. Переговори тривали всю ніч від четверга, 9 квітня.

Президент США Білл Клінтон підтримав переговорний процес, а його представник, колишній лідер більшості в Сенаті США Джордж Мітчелл вів переговори.

Остаточне врегулювання шляхом переговорів складалося з двох взаємопов’язаних угод: Угоди між урядами Великої Британії та Ірландії та Угоди між політичними партіями Північної Ірландії.

Було визнано конституційний статус Північної Ірландії як частини Сполученого Королівства, а також принцип, що об’єднана Ірландія може виникнути в майбутньому, якщо більшість людей в обох юрисдикціях на острові проголосує за такий союз.

Велика Британія пообіцяла провести референдум, якщо виявиться ймовірним, що більшість проголосує за єдність Ірландії. Республіка Ірландія погодилася внести зміни до конституції, щоб зняти свої територіальні претензії до Північної Ірландії.

Було створено Асамблею та виконавчу владу, які заснували Стормонт у Белфасті та місцевий уряд.

Було створено кілька організацій «північ-південь», для заохочення співпраці між Північною Ірландією та Республікою Ірландія та «схід-захід» для Великої Британії та Республіки Ірландія.

Інші розділи угоди стосувалися: реформ поліції, де домінували протестанти (Королівська поліція Ольстера, а потім Служба поліції Північної Ірландії); дострокове звільнення в’язнів, які належали до воєнізованих організацій; роззброєння воєнізованих формувань; та «нормалізація» заходів безпеки, що означало виведення британської армії з Північної Ірландії.

Угода була схвалена на референдумах по обидва боки кордону 22 травня 1998 р. У Північній Ірландії за угоду проголосували 71,12 %, в Республіці Ірландії 94,39% проголосували за угоду. Явка склала 81,14 відсотка на півночі та 56,26 відсотка в Республіці.

Північна Ірландія насолоджувалася періодом миру протягом 25 років після підписання угоди, й лише невелика кількість екстремальних груп бойовиків організовувала спорадичні напади.

Проте так званий «поділ влади» між політичними партіями кілька разів порушувався через нездатність конкурентних партій співпрацювати.

З жовтня 2002 року по травень 2007 року праця Асамблеї була призупинена після того, як профспілкові партії вийшли з виконавчої влади Північної Ірландії після поліційних рейдів на офіси Шинн Фейн у Стормонті в рамках поточного розслідування.

Майже через десять років Асамблея була призупинена після розриву відносин між керівними партіями (DPU та Sinn Féin) із січня 2017 року до січня 2020 року, коли не було призначено жодного міністра. Варто зазначити, що у 2019 році парламент Великої Британії (за дорученням) ухвалив законопроєкт про легалізацію одностатевих шлюбів та дозвіл абортів у Північній Ірландії.

Нинішній глухий кут та відносини з Brexitem

Після Brexit Північна Ірландія стала єдиною частиною Великої Британії, яка має сухопутний кордон із країною Європейського Союзу – Республікою Ірландія, але для переміщення товарів між Великобританією та ринками Європейського Союзу необхідні перевірки.

Обидві сторони погодилися, що це не повинно відбуватися на кордоні з Ірландією, що захистить Угоду Великої П’ятниці. Щоб зберегти прозорість кордону, Велика Британія та ЄС погодили протокол щодо Північної Ірландії. Товари перевіряються відповідно до вимог ЄС, коли вони прибувають до Північної Ірландії з решти Великобританії (Англії, Шотландії та Уельсу).

Прихильники того плану, в тому числі націоналістична партія Шинн Фейн, стверджують, що Угоду Страсної П’ятниці слід захищати. Але профспілкові партії, включаючи DUP, стверджують, що це фактично підриває Угоду, оскільки відокремлює їх від решти Великобританії.

У результаті DUP відмовилися брати участь у розподілі влади, поки не буде вирішено їх занепокоєння. На практиці станом на лютий 2022 року в Північній Ірландії не існує жодного дійового децентралізованого уряду.

Уряд Великобританії також розкритикував Протокол Північної Ірландії, стверджуючи, що він «розбалансовує Угоду Страсної П’ятниці». Це призвело до поточного протистояння з Європейським Союзом, який стверджує, що Протокол є «єдиним і однозначним рішенням» для захисту мирного процесу в Північній Ірландії.

Переговори між урядом Великобританії та Європейським Союзом щодо вирішення розбіжностей у Протоколі все ще тривають.

FOTO: Зліва направо: Taoiseach Берті Ахерн, сенатор США Джордж Мітчелл, прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер під час переговорів, квітень 1998 р. facebook.com/ThingsOnlyIrish

FOTO: Підписи під Угодою Страсної п’ятниці», twitter.com, Деніел Малхолл